Зворотній зв’язок

    Ваше Ім'я (обов'язково)

    Ваш Email (обов'язково)

    Тема

    Ваше Повідомлення

    Архів записів

    Сторінка психолога

    Кибер — буллинг: опасное виртуальное «быкование»

    Кибер — буллинг: опасное виртуальное «быкование»

    Интегрируясь в мир интернет — технологий, подростки становятся уязвимыми к виртуальной агрессии сверстников, которая может довести даже до самоубийства.

    В 2002 году американский подросток Жислен Раза ради развлечения снял видеоролик, в котором он изображал героя фильма «Звездные войны», используя бейсбольную биту вместо светового меча. Его одноклассники, не спросив разрешения, разместили видео в интернете, где запись просмотрели миллионы людей. Через два года был создан специальный сайт с этим и производными от него роликами, спецэффектами и музыкой из фильмов, который собрал свыше 76 миллионов посетителей. Видео с участием Жислена стало самым загружаемым файлом 2004 года. Ярлык «ребенка Звездных войн» (Star Wars Kid) настолько изменил его отношения в школе, что родители были вынуждены обратиться к психиатру, а также подать судебный иск против родителей одноклассников, разместивших это видео.

    Одноклассники 15-летней Джуди Румб создали сайт, посвященный ее избыточному весу и дате предстоящей смерти.

    Кайли Кенни была вынуждена несколько раз менять школу из-за сайта «Корпорация «Убей Кайли», на котором были обнародованы ее координаты вместе с компрометирующей информацией; в итоге девушка была вынуждена перейти на домашнее обучение.

    16-летний Джед Престо не выходил из дома и пытался покончить с собой после конфликта с ребятами из его школы. Они начали терроризировать подростка ночными звонками, распространять слухи в интернете, отправлять оскорбительные sms-сообщения.

    13-летний Райан Патрик Галаган убил себя, не выдержав нападок бывших друзей, целью которых было доказать, что парень — гей. После смерти сына отец нашел переписку с девушкой, которая встречалась с Райаном, но разорвала с ним отношения и обнародовала его частные письма. «Завтра я сделаю это, прочитаете в газете», — написал Райан тем, кто его травил, а они отвечали: «Это будет веселое развлечение!».

    Кибер-буллинг (cyber-bullying), подростковый виртуальный террор, получил свое название от английского слова bull — бык, с родственными значениями: агрессивно нападать, бередить, задирать, придираться, провоцировать, донимать, терроризировать, травить. В молодежном сленге является глагол аналогичного происхождения — быковать. Кибер-буллинг часто неоправданно путают с моббингом, или массовым травлей (от mob — толпа), хотя в действительности агрессивное поведение, которое обозначается этими двумя понятиями, имеет различные социально-психологические механизмы.

    Взрослые пока мало задумываются об опасностях широкой кибер-практики своих детей, хотя о последствиях буллинга реального приходится слышать часто: сообщения о травмах, нанесенных сверстниками, попытки суицидов и трагические смерти. К сожалению, эти случаи часто сопровождаются беспомощностью взрослых: «Не представляю, как это могло случиться», «Такой хороший был мальчик…» Традиционное для бюрократической системы замалчивание проблемы, поиск ложных мишеней для обвинения и отсутствие адекватного реагирования на подобные случаи приводят к тому, что даже о реальном буллинге мы знаем недостаточно. А кибер-буллинг остается невидимым, а нанесенный им ущерб — нераспознанным. Но вполне реальным, несмотря на виртуальность этой проблемы.

    Итак, кибер-буллинг — это нападения с целью нанесения психологического вреда, которые осуществляются через электронную почту, сервисы мгновенных сообщений, в чатах, социальных сетях, на web-сайтах, а также посредством мобильной связи. Такое многократно повторяемое агрессивное поведение имеет целью навредить человеку и базируется на дисбалансе власти (физической силы, социального статуса в группе). Обычно агрессию взрослых, направленную на детей, не считают буллингом.

    Кибер-буллинг включает целый спектр форм поведения, на минимальном полюсе которого — шутки, которые не воспринимаются всерьез, на радикальном же — психологический виртуальный террор, который наносит непоправимый вред, приводит к суицидам и смерти. Есть также понятие буллицида — гибели жертвы вследствие буллинга.

    Американские исследователи выделили восемь основных типов буллинга:

    1. Перепалки, или флейминг — обмен короткими эмоциональными репликами между двумя и более людьми, разворачивается обычно в публичных местах Сети. Иногда превращается в затяжной конфликт (holywar — священная война). На первый взгляд, флейминг — борьба между равными, но при определенных условиях она может превратиться в неравноправный психологический террор. Неожиданный выпад может вызвать у жертвы сильные эмоциональные переживания.

    2. Нападки, постоянные изнурительные атаки (harassment) — повторяющиеся оскорбительные сообщения, направленные на жертву (например, сотни sms на мобильный телефон, постоянные звонки), с перегрузкой персональных каналов коммуникации. Встречаются также в чатах и форумах, в онлайн-играх эту технологию чаще всего используют гриферы (grieffers) — группа игроков, имеющих целью не победу, а разрушение игрового опыта других участников.

    3. Клевета (denigration) — распространение оскорбительной и неправдивой информации. Текстовые сообщения, фото, песни, которые часто имеют сексуальный характер. Жертвами могут быть не только отдельные подростки — порой случаются рассылки списков («кто есть кто в школе», «кто с кем спит»), создаются специальные «книги для критики» (slam books) с шутками про одноклассников.

    4. Самозванство, перевоплощение в определенное лицо (impersonation) — преследователь позиционирует себя как жертву, используя ее пароль доступа к эккаунту в социальных сетях, в блоге, почте, системе мгновенных сообщений, либо создает свой эккаунт с аналогичным никнеймом и осуществляет от имени жертвы негативную коммуникацию. Организация «волны обратных связей» происходит, когда с адреса жертвы без ее ведома отправляют друзьям провокационные письма.

    5. Надувательство, выманивание конфиденциальной информации и ее распространение (outing & trickery) — получение персональной информации и публикация ее в интернете или передача тем, кому она не предназначалась.

    6. Отчуждение (остракизм, изоляция). Любому человеку присуще желание быть включенным в группу. Исключение же из группы воспринимается как социальная смерть. Чем в большей степени человек исключается из взаимодействия, тем хуже он себя чувствует, и тем больше падает его самооценка. В виртуальной среде это может привести к полному эмоциональному разрушению ребенка. Онлайн-отчуждение возможно в любых типах сред, где используется защита паролем, формируется список нежелательной почты или список друзей. Кибер-остракизм проявляется также в отсутствии ответа на мгновенные сообщения или электронные письма.

    7. Киберпреследование — скрытое выслеживание жертвы с целью организации нападения, избиения, изнасилования и т.д.

    8. Хеппислепинг (Happy Slapping — счастливое хлопанье, радостное избиение) — название происходит от случаев в английском метро, где подростки избивали прохожих, тогда как другие записывали это на камеру мобильного телефона. Сейчас это название закрепилось за любыми видеороликами с записями реальных сцен насилия. Эти ролики размещают в интернете, где их могут просматривать тысячи людей, без согласия жертвы. Начинаясь как шутка, хеппислепинг может закончиться трагически: 18-летнего Тристона Кристмаса избила группа парней, снимая это на видео для интернета, а когда он умирал на полу от удара головой, убийца и наблюдатели продолжали развлекаться на вечеринке.

    Беседы с киевскими подростками подтверждают наличие большинства описанных типов поведения в их опыте или представлениях. Даже хепислепинг, который возник относительно недавно, случается среди украинских детей.

    Различия кибербуллинга от традиционного реального обусловлены особенностями интернет-среды: анонимностью, возможностью фальсификации, наличием огромной аудитории, возможностью достать жертву в любом месте и в любое время.

    Реальный буллинг — это ситуация в школьном дворе, где старшие или более сильные дети терроризируют младших, слабых, он заканчивается, когда ребенок приходит из школы домой. Кибер-буллинг продолжается все время: информационно-коммуникационные технологии становятся неотъемлемой частью жизни современных подростков, и от кибер-нападок невозможно спрятаться. В отличие от реального травли, для кибер-буллинга не нужны мышцы или высокий рост, а только технические средства, время и желание кого-то терроризировать.

    Анонимный враг может оставаться неизвестным, тогда жертва мучается вопросами: за что? Почему именно я? Кто это делает со мной? Жертвы кибер-буллинга еще сильнее, чем жертвы реальных нападок, боятся обращаться за помощью к взрослым, так как опасаются дополнительного наказания — лишение привилегий пользоваться компьютером или мобильным телефоном, что для многих родителей является логическим выходом из подобной ситуации. Страх потерять доступ к виртуальному пространству заставляет жертв кибер-буллинга скрывать свою проблему от взрослых.

    Что делать взрослым для профилактики кибербуллинга, его прекращения или преодоления его последствий?

    Прежде всего, следует быть внимательными к своему ребенку и его виртуальным практикам. Родители и дети имеют разные маршруты и предпочтения и в медиа, и в интернете, однако, в отличие от правил дорожного движения, взрослые редко рассказывают детям, что стоит и чего не стоит делать в виртуальном мире. Доступ к виртуальному миру требует регулирования, введения четких правил пользования и разъяснения, в каких случаях и какое поведение считается нормальным и будет безопасным. Важным элементом родительского контроля является расположение компьютера в зоне общего пользования (гостиная, кухня), где, занимаясь параллельно собственными делами, взрослые могут ненавязчиво наблюдать время от времени за реакциями ребенка, когда он находится в интернете, а также будет легче контролировать время работы с компьютером. Следует внимательно выслушивать впечатления ребенка от общения с новой реальностью, знакомиться с сайтами и технологиями, которые она использует. Будьте бдительны, если ребенок после пользования интернетом или просмотра sms-сообщений расстроен, удаляется от общения со сверстниками, если ухудшается его успеваемость в школе. Отслеживайте онлайн-репутацию ребенка — ищите его имя в поисковых серверах.

    Если ваш ребенок стал жертвой кибербуллинга, необходимо сохранить свидетельства этого события. Сделать копии полученных сообщений. Сохраняйте спокойствие — вы можете еще больше напугать ребенка своей бурной реакцией на то, что он вам показал. Главной задачей является эмоциональная поддержка. Не следует преуменьшать значение агрессии против вашего ребенка, но и пугать также не следует: нужно дать ребенку уверенность в том, что проблему можно преодолеть. Никогда не наказывайте и не ограничивайте действия ребенка в ответ на его признание. Проговорите с ребенком ситуацию и внимательно его выслушайте. Повторите простейшие правила безопасности при пользовании интернетом, дайте советы по дальнейшему предотвращению кибер-буллинга. Одноразовой беседы будет недостаточно — медийный иммунитет, как и биологический, не формируется раз и навсегда, а требует периодического обновления.

    Вот несколько советов, которые стоит дать ребенку для преодоления этой проблемы:

    1. Не спеши выбрасывать свой негатив в кибер-пространство. Пусть ребенок советуется со взрослыми, прежде чем отвечать на агрессивные сообщения. Старшим детям предложите правила: прежде чем писать и отправлять сообщения, следует успокоиться, утолить злость, обиду, гнев.

    2. Создавай собственную онлайн-репутацию, не покупайся на иллюзию анонимности. Хотя кибер-пространство и предоставляет дополнительные возможности почувствовать свободу и раскованность благодаря анонимности, ребенок должен знать, что существуют способы узнать, кто стоит за определенным никнеймом. И если некорректные действия в виртуальном пространстве приводят к реального вреду, все тайное становится явным. Интернет фиксирует историю, которая состоит из публичных действий участников и определяет онлайн-репутацию каждого — накопленный образ личности в глазах других участников. Запятнать эту репутацию легко, исправить — трудно.

    3. Храни подтверждения фактов нападений. Если ребенка очень расстроило сообщение, картинка, видео и т.д., следует немедленно обратиться к родителям за советом, а старшим детям — сохранить или распечатать страницу самостоятельно, чтобы посоветоваться со взрослыми в удобное время.

    4. Игнорируй единичный негатив. Одноразовые оскорбительные сообщения лучше игнорировать — часто кибер-буллинг вследствие такого поведения останавливается на начальной стадии. Опытные участники интернет-дискуссий придерживаются правила: «Лучший способ борьбы с неадекватами — игнор».

    5. Если ты стал очевидцем кибер-буллинга, правильным поведением будет: а) выступить против агрессора, дать ему понять, что его действия оцениваются негативно, б) поддержать жертву — лично или в публичном виртуальном пространстве предоставить ей эмоциональную поддержку, в) сообщить взрослым о факте некорректного поведения в кибер-пространстве.

    6. Блокируй агрессоров. В программах обмена мгновенными сообщениями есть возможность блокировки сообщений с определенных адресов. Пауза в общении часто отбивает у агрессора желание продолжать травлю.

    7. Не стоит игнорировать агрессивные сообщения, если письма неизвестного вам отправителя систематически содержат угрозы или порнографические сюжеты. В этом случае следует скопировать эти сообщения и обратиться к правоохранителям. Если оскорбительная информация размещена на сайте, следует сделать запрос к администратору для ее удаления.

    Полностью искоренить кибер-буллинг, так же, как другие проявления жестокости в виртуальном пространстве и реальной жизни, невозможно. Но это не значит, что взрослые могут игнорировать это явление, отстраняться от защиты своих детей и регулирования подростковых конфликтов. Взрослым следует держать в курсе проблемы школьных педагогов — это позволит им внимательнее отслеживать конфликты в реальной жизни, сочетание которых с кибер-буллинг является особенно опасным. В некоторых случаях стоит поговорить с психологом.

    Loading

    Гіперактивна дитина в школі

       Якщо говорити детально, то в перекладі з латинської мови «активний» означає діяльний, дієвий, а грецьке слово «гіпер» вказує на перевищення норми. Гіперактивність у дітей виявляється невластивою для нормального, відповідного віку, розвитку дитини неуважністю, імпульсивністю. За даними психолого-педагогічної літератури, в описі таких дітей уживаються терміни: «рухливі», «імпульсивні», «шустрики», «енерджайзер», «вічний двигун», «живчик», «вулканчик». Деякі автори використовують і такі словосполучення, як «моторний тип розвитку», «діти з підвищеною активністю», «діти з підвищеною афективністю». За даними фахівців, мало не половина дітей страждає так званою гіперактивністю. Не тільки в нашій країні, але і у всьому світі кількість таких дітей неухильно зростає. Якщо дитина гіперактивна, то труднощі відчувають не тільки вона сама, але і її оточення: батьки, однокласники, вчителі. Такій дитині необхідна своєчасна допомога, інакше надалі може сформуватися асоціальна або навіть психопатична особа: відомо, що серед малолітніх правопорушників значний відсоток складають гіперактивні діти.

    Допомога гіперактивній дитині це дуже складний процес і багато підводних каменів на шляху до повного відновлення. 

     Що ж таке гіперактивність, і як ми, дорослі, повинні скоректувати свою поведінку, щоб допомогти процесу соціалізації гіперактивного дитини?

    Під гіперактивністю прийнято розуміти занадто неспокійну фізичну і розумову активність у дітей, коли збудження переважає над гальмуванням. Лікарі вважають, що гіперактивність є наслідком дуже незначного ураження мозку, яке не визначається діагностичними тестами. Говорячи науковою мовою, ми маємо справу з мінімальною мозковою дисфункцією. Ознаки гіперактивності виявляються у дитини вже в ранньому дитинстві. Надалі її емоційна нестійкість і агресивність часто приводять до конфліктів у сім’ї та школі.

     Як проявляється гіперактивність?

    Найбільш яскраво гіперактивність виявляється у дітей в старшому дошкільному і молодшому шкільному віці. У цей період здійснюється перехід до ведучої – навчальної діяльності і в зв’язку з цим збільшуються інтелектуальні навантаження: від дітей потрібні уміння концентрувати увагу на більш тривалому відрізку часу, доводити почату справу до кінця, домагатися певного результату. Саме в умовах тривалої і систематичної діяльності гіперактивність заявляє про себе дуже переконливо. Батьки раптом виявляють численні негативні наслідки непосидючості, неорганізованості, надмірної рухливості своєї дитини і, стурбовані цим, шукають контактів з психологом.

    Психологи виділяють наступні ознаки, які є діагностичними симптомами гіперактивних дітей.

    1. Неспокійні рухи в кистях і стопах. Сидячи на стільці, корчиться, звивається.

    2. Не може спокійно сидіти на місці, коли цього від нього вимагають.

    3. Легко відволікається на сторонні подразники.

    4. Насилу чекає своєї черги під час ігор і в різних ситуаціях в колективі (на заняттях, під час екскурсій і свят).

    5. На питання часто відповідає, не замислюючись, не вислухавши їх до кінця.

    6. При виконанні запропонованих завдань випробовує складнощі (не пов’язані з негативною поведінкою або недостатністю розуміння).

    7. Насилу зберігає увагу при виконанні завдань або під час ігор.

    8. Часто переходить від однієї незавершеної дії до іншої.

    9. Не може грати тихо, спокійно.

    10. Балакучий.

    11. Часто заважає іншим, пристає до оточуючих (наприклад, втручається в ігри інших дітей).

    12. Часто складається враження, що дитя не слухає звернену до нього мову.

    13. Часто втрачає речі, необхідні в дитячому садку, школі, вдома, на вулиці.

    14. Інколи здійснює небезпечні дії, не замислюючись про наслідки, але пригод або гострих відчуттів спеціально не шукає (наприклад, вибігає на вулицю, не озираючись по сторонах).

    Всі ці ознаки можна згрупувати за наступними напрямками:

    — Надмірна рухова активність;

    — Імпульсивність;

    — Відволікання-неуважність.

    Діагноз вважається правомірним, якщо є в наявності, щонайменше, вісім з усіх симптомів. Так, маючи досить хороші інтелектуальні здібності, гіперактивні діти відрізняються недостатністю мовного розвитку і тонкої моторики, зниженими інтересом до придбання інтелектуальних навичок, малювання, мають деякі інші відхилення від середніх вікових характеристик, що призводить до відсутності у них інтересу до систематичних, які вимагають уваги занять, а значить, і майбутньої або цієї навчальної діяльності.

    У кого частіше спостерігається гіперактивне поведінка: хлопчиків або дівчаток?

    За даними психологів, гіперактивність серед дітей від 7 до 11 років у середньому складає 16,5%. Серед хлопчиків — 22%, серед дівчаток — близько 10%.

    Чому гіперактивних хлопчиків набагато більше, ніж дівчаток?

    Причини можуть бути такими: велика ранимість мозку плодів чоловічої статі по відношенню до різних видів патології вагітності і пологів, при яких страждає мозок, що розвивається. Можливо, свою роль відіграють функціональні та генетичні фактори. Крім того, вважається, що менший ступінь функціональної асиметрії у дівчаток створює більший резерв для компенсації порушень тих або інших вищих психічних функцій. Можливо, над дівчатками більше тяжіють норми соціальної поведінки, з дитинства, що вселяють їм слухняність. В якості розрядки дівчинка може просто заплакати, тоді, як хлопчик в аналогічній ситуації швидше стане «бігати по стелі».

     

                            

     

     

    Гіперактивні діти і проблеми їх навчання.

     

    Проблеми дітей, що мають порушення поведінки, пов’язані з ними труднощі навчання в даний час особливо актуальні. Постійно збуджені, неуважні, непосидючі й крикливі, — такі діти приковують до себе увагу вчителя, якому необхідно стежити, щоб вони сиділи спокійно, виконували завдання, не заважали однокласникам. Ці школярі на уроці постійно зайняті своїми справами, їх важко утримати на місці, змусити вислухати завдання і, тим більше, виконати його до кінця. Вчителів вони «не чують», все втрачають, все забувають. Вони незручні вчителям в силу своєї надмірної активності та імпульсивності. А так як сучасна школа представляє собою систему норм, правил, вимог, що регламентують життя дитини, то можна говорити про існуючу систему навчання як про не пристосованої до роботи з гіперактивними дітьми. Саме тому в останні роки проблема ефективності навчання гіперактивних дітей стає все більш актуальною і обговорюваної серед педагогів та шкільних психологів. Так, ще кілька років тому в початкових класах гіперактивних дітей було по одному-два в класі, а зараз до цієї групи потрапляє вже близько 20-30% учнів. І цей відсоток постійно зростає. При всіх існуючих проблемах поведінки інтелектуальні функції гіперактивного дитини не порушено, і такі діти можуть успішно освоювати програму загальноосвітньої школи за умови відповідності вимог шкільного середовища можливостям дитини. Однак сама система навчання, особливо на перших етапах перебування гіперактивних дітей в школі, є для них психотравмуючою і приводить до виникнення у цих дітей дезадаптивних станів.

    Так, гіперактивні діти (а особливо молодші школярі) відчувають підвищену потребу в русі, що суперечить вимогам шкільного життя, тому що шкільні правила не дозволяють їм вільно рухатися під час уроку і навіть під час перерви. А просидіти за партою 4-6 уроків поспіль по 40 хвилин для них завдання непосильне. Саме тому вже через 15-20 хвилин після початку уроку гіперактивна дитина не в змозі сидіти за партою спокійно. Цьому сприяє мала рухливість на уроці, відсутність зміни форм діяльності на уроці і протягом дня. Наступною проблемою є протиріччя між імпульсивністю поведінки дитини і нормативністю відносин на уроці, що проявляється у невідповідності поведінки дитини установленою схемою: питання вчителя — відповідь учня. Гіперактивна дитина, як правило, не чекає, поки вчитель дозволить йому відповідати. Вона часто починає відповідати, не вислухавши питання до кінця, і часто кричить з місця.

    Гіперактивним дітям властива нестійка працездатність, що є причиною наростання великої кількості помилок при відповідях і виконанні письмових завдань при настанні стану втоми. А фіксована (стандартна) система оцінювання знань, умінь і навичок, прийнята в сучасній школі, виконує не стільки функцію регулювання, скільки санкціонування для дитини, тому що збільшується в зв’язку з втомою кількість помилок призводить до збільшення зауважень і негативних оцінок з боку вчителя , що сприймається дитиною як негативне оцінювання себе в цілому, а не як оцінку своєї роботи. Навички читання і письма у гіперактивного значно нижче, ніж у однолітків, і не відповідають його інтелектуальним здібностям. Письмові роботи виконуються неохайно, з помилками через неуважність. При цьому дитина не схильна прислухатися до порад дорослих. Фахівці припускають, що справа тут не тільки в порушенні уваги. Труднощі формування навичок письма і читання нерідко виникають з-за недостатнього розвитку координації рухів, зорового сприйняття, мовного розвитку

    Система пред’явлення навчального матеріалу в школі являє собою, перш за все педагогічний монолог, який вимагає від дитини уважного слухання і виконавської поведінки, тоді як гіперактивним дітям потрібні, перш за все, візуальні і тактильні опори в отриманні інформації. Таким чином, можна говорити і про невідповідність способів пред’явлення навчального матеріалу (його недостатнього різноманітності) багатоканальним, сприйняттю гіперактивної дитини.

    І ще одна особливість шкільного середовища не дозволяє гіперактивним дітям відчувати себе комфортно — це відсутність ігрового простору в школі, тоді як для цих дітей воно необхідно, тому що дозволяє організувати ігри на зняття статичної напруги, обігравання агресивності, корекцію механізмів емоційного реагування, розвиток навичок соціальної поведінки. А оскільки в школі простір для гри не визначено, то гіперактивні діти будують його не завжди там, де це вважається можливим, і, отже, знову не відповідають висунутим їм шкільним життям вимогам.

    Проблеми гіперактивних дітей не вирішуються відразу і однією людиною. Це комплексна проблема потребує уваги, як батьків, так і лікарів, педагогів і психологів. Причому медичні, психологічні та педагогічні завдання часом так перегукуються, що неможливо провести розмежувальну лінію між ними.

    Початкова постановка лікарем-невропатологом або лікарем-психіатром діагнозу і медикаментозна терапія доповнюється психологічною та педагогічною корекцією, що визначає комплексний підхід до проблем гіперактивної дитини і може гарантувати успіх у подоланні негативних проявів даного синдрому.

     

    Корекція в сім’ї

    Збагатити і урізноманітнити емоційний досвід гіперактивної дитини, допомогти їй оволодіти елементарними діями самоконтролю і тим самим дещо згладити прояви підвищеної рухової активності — значить, змінити стосунки її з близьким дорослим, і, перш за все з мамою. Цьому будуть сприяти будь-яка дія, будь-яка ситуація, подія, спрямовані на поглиблення контактів, їх емоційне збагачення.

    При вихованні гіперактивної дитини близькі повинні уникати двох крайнощів:

    — З одного боку, прояви надмірної жалості і вседозволеності;

    — З іншого — постановки завищених вимог, які вона не в змозі виконати, у поєднанні із зайвою пунктуальністю, жорстокістю і санкціями (покараннями).

    Часта зміна вказівок і коливання настроїв батьків роблять на таких дітей набагато більш глибоке негативний вплив, ніж на інших. Останнім часом деякі учені пов’язують гіперактивну поведінку з наявністю у дітей так званих мінімальних мозкових дисфункцій, тобто вродженого нерівномірного розвитку окремих мозкових функцій. Інші пояснюють явище гіперактивності наслідками ранніх органічних уражень головного мозку, викликаних патологією вагітності, ускладненнями під час пологів, вживанням алкоголю, курінням батьків і т.д. Проте в даний час прояву гіперактивності у дітей значно поширені і не завжди, як зазначають фізіологи, пов’язані з патологією. Нерідко деякі особливості нервової системи дітей в силу незадовільного виховання і життєвих умов є тільки тлом, що полегшує формування гіперактивності як способу реагування дітей на несприятливі умови.

     

    Рекомендації батькам.

     

    Які ж рекомендації дають психологи батькам гіперактивної дитини і тим самим допомагають їм у процесі її виховання?

       Перша група рекомендацій відноситься до зовнішньої сторони поведінки близьких дитині дорослих людей.

    Намагайтеся по можливості стримувати свої бурхливі афекти, особливо якщо ви засмучені або незадоволені поведінкою дитини. Емоційно підтримуйте дітей у всіх спробах конструктивної, позитивної поведінки, якими б незначними вони не були. Виховуйте в собі інтерес до того, щоб глибше пізнати і зрозуміти дитину.

    Уникайте категоричних слів і виразів, жорстких оцінок, докорів, погроз, які можуть створити напружену обстановку і викликати конфлікт у родині. Намагайтеся рідше говорити «ні», «не можна», «припини» — краще спробуйте переключити увагу малюка, а якщо вдасться, зробіть це легко, з гумором.

    Слідкуйте за своєю мовою, намагайтеся говорити спокійним голосом. Гнів, обурення погано піддаються контролю. Висловлюючи невдоволення, не маніпулюйте почуттями дитини і не принижуйте його.

    Друга група рекомендацій стосується організації середовища і навколишнього оточення в сім’ї.

    Якщо є можливість, постарайтеся виділити для дитини кімнату або її частину для занять, ігор, усамітнення (тобто його власну «територію»). В оформленні бажано уникати яскравих кольорів, складних композицій. На столі і в найближчому оточенні дитини не повинно бути відволікаючих предметів. Гіперактивний дитина сама не в змозі зробити так, щоб ніщо стороннє його не відволікало.

    Організація усього життя повинна діяти на дитину заспокійливо. Для цього разом з ним складіть розпорядок дня, слідуючи якому, проявляйте одночасно гнучкість і завзятість.

    Визначте для дитини коло обов’язків, а їх виконання тримаєте під постійним наглядом і контролем, але не надто жорстко. Частіше відзначайте і хваліть його зусилля, навіть якщо результати далекі від досконалості.

    Третя група рекомендацій спрямована на активну взаємодію дитини з близьким дорослим, на розвиток здатності, як дорослого, так і дитини відчути один одного, зблизитися емоційно.

    І тут абсолютно незамінна найважливіша для дітей діяльність — гра, оскільки вона близька і зрозуміла дитині. Використання ж емоційних впливів, що містяться в інтонаціях голосу, міміці, жестах, формі реагування дорослого на свої дії і дії дитини, доставить обом учасникам величезне задоволення.

    Не опускайте рук. Любіть вашу норовисту дитину, допоможіть їй бути успішною, подолати шкільні труднощі. Пам’ятайте, що «норовисті діти схожі на троянди — їм потрібен особливий догляд. І іноді поранитися про шипи, щоб побачити їх красу «(Мері Ш. Курчінка).

    Коли стає зовсім важко, згадайте, що до підліткового віку, а у деяких дітей і раніше, гіперактивність проходить. За спостереженнями більшості лікарів і психологів, загальна рухова активність з віком зменшується, а виявлені невротичні зміни поступово нівелюються. У мозку у дитини з’являються зв’язку, яких не було або вони були порушені. Важливо, щоб дитина підійшла до цього віку без вантажу негативних емоцій і комплексів неповноцінності. Так що, якщо у вас гіперактивна дитина, допоможіть йому, все у ваших руках.

    Loading

    Адаптація першокласників до школи

    Адаптація першокласників до школи

      Початок навчання дитини в першому класі — це складний і відповідальний етап у її житті. Адже відбувається дуже багато змін. Психологічне напруження у першокласників, які вперше переступили поріг школи, виникає як результат реакції на незвичну обстановку. Діти не знають, чим відрізняється учитель від вихователя дитячого садка, а також від мами та бабусі. У дитини є побоювання і по відношенню до однолітків: чи зможе вона учитися так, як всі; чи будуть з нею товаришувати діти; чи не будуть її ображати.

    Психологічна напруга посилюється фізичною. Новий режим життя — режим учня — припускає підвищену працездатність у порівнянні зі старшою групою дитячого садка. В школі необхідно уважно слухати учителя, не балуватись на уроках, уміти підкорятись правилам і режиму дня. Деякі першокласники хворобливо реагують на зміни умови життя: порушується сон, апетит, послаблюється опір організму до хвороб.

    Пристосування (адаптація) дитини до школи відбувається не одразу. Не день і не тиждень потрібно для того, щоб призвичаїтися до школи по-справжньому. Це досить тривалий процес, пов’язаний зі значним напруженням усіх систем організму. Лише через півтора — два місяці поступово підвищуються та стають більш стійкими показники працездатності, у дитини спадають напруження та тривожність.

    Залежно від стану здоров’я, сімейної ситуації, відвідування чи не відвідування дитячого садка адаптація до школи може мати різний перебіг.

    Безумовно, діти, які відвідували дитячі заклади, значно легше адаптуються до школи, ніж «домашні», які не звикли до тривалого перебування в дитячому колективі, до певного режиму.

    Для того, щоб перше відвідування школи принесло задоволення, позитивний настрій, можна порадити батькам наступне:

    • напередодні у ранець покладіть якусь дрібничку: чи незвичайний олівець, чи то кумедний ластик. Дитина зрадіє, побачивши таку знахідку;
    • бажано біля подушки покласти невеличкий сюрприз або подарунок. Коли дитина прокинеться, то це розвіє трохи дитячі хвилювання і підкреслить важливість події;
    • першого вересня відкладіть усі справи, візьміть на роботі відгул. Коли дитина вперше переступить шкільний поріг, Ви маєте бути поруч з нею;
    • забороніть собі цього дня повчання дитини, не гнівайтесь, не хмуртеся, не обурюйтесь і не підвищуйте голос;
    • скажіть своїй дитині, який вона має чудовий вигляд;
    • зустрічаючи дитину зі школи, розпитайте її, як пройшов день. Поцікавтесь, що вона робила, і обов’язково похваліть за те, що вона трималась впевнено;
    • увечері влаштуйте святкову вечерю;
    • не забудьте дитині сказати, як сильно ви її любите;
    • засинаючи, дайте собі слово бути стосовно дитини й надалі такими ж спокійними та уважними.

    Ввійти впевнено в шкільне життя допоможе дитині звичайна увага, доброта учителя, його вміння доступно пояснювати правила навчання і поведінки. Але, все ж таки, найкращий помічник і порадник — це Ви, батьки.

     

    Loading