Наш колектив

Зворотній зв’язок

Ваше Ім'я (обов'язково)

Ваш Email (обов'язково)

Тема

Ваше Повідомлення

Архів записів

Гіперактивна дитина в школі

   Якщо говорити детально, то в перекладі з латинської мови «активний» означає діяльний, дієвий, а грецьке слово «гіпер» вказує на перевищення норми. Гіперактивність у дітей виявляється невластивою для нормального, відповідного віку, розвитку дитини неуважністю, імпульсивністю. За даними психолого-педагогічної літератури, в описі таких дітей уживаються терміни: «рухливі», «імпульсивні», «шустрики», «енерджайзер», «вічний двигун», «живчик», «вулканчик». Деякі автори використовують і такі словосполучення, як «моторний тип розвитку», «діти з підвищеною активністю», «діти з підвищеною афективністю». За даними фахівців, мало не половина дітей страждає так званою гіперактивністю. Не тільки в нашій країні, але і у всьому світі кількість таких дітей неухильно зростає. Якщо дитина гіперактивна, то труднощі відчувають не тільки вона сама, але і її оточення: батьки, однокласники, вчителі. Такій дитині необхідна своєчасна допомога, інакше надалі може сформуватися асоціальна або навіть психопатична особа: відомо, що серед малолітніх правопорушників значний відсоток складають гіперактивні діти.

Допомога гіперактивній дитині це дуже складний процес і багато підводних каменів на шляху до повного відновлення. 

 Що ж таке гіперактивність, і як ми, дорослі, повинні скоректувати свою поведінку, щоб допомогти процесу соціалізації гіперактивного дитини?

Під гіперактивністю прийнято розуміти занадто неспокійну фізичну і розумову активність у дітей, коли збудження переважає над гальмуванням. Лікарі вважають, що гіперактивність є наслідком дуже незначного ураження мозку, яке не визначається діагностичними тестами. Говорячи науковою мовою, ми маємо справу з мінімальною мозковою дисфункцією. Ознаки гіперактивності виявляються у дитини вже в ранньому дитинстві. Надалі її емоційна нестійкість і агресивність часто приводять до конфліктів у сім’ї та школі.

 Як проявляється гіперактивність?

Найбільш яскраво гіперактивність виявляється у дітей в старшому дошкільному і молодшому шкільному віці. У цей період здійснюється перехід до ведучої – навчальної діяльності і в зв’язку з цим збільшуються інтелектуальні навантаження: від дітей потрібні уміння концентрувати увагу на більш тривалому відрізку часу, доводити почату справу до кінця, домагатися певного результату. Саме в умовах тривалої і систематичної діяльності гіперактивність заявляє про себе дуже переконливо. Батьки раптом виявляють численні негативні наслідки непосидючості, неорганізованості, надмірної рухливості своєї дитини і, стурбовані цим, шукають контактів з психологом.

Психологи виділяють наступні ознаки, які є діагностичними симптомами гіперактивних дітей.

1. Неспокійні рухи в кистях і стопах. Сидячи на стільці, корчиться, звивається.

2. Не може спокійно сидіти на місці, коли цього від нього вимагають.

3. Легко відволікається на сторонні подразники.

4. Насилу чекає своєї черги під час ігор і в різних ситуаціях в колективі (на заняттях, під час екскурсій і свят).

5. На питання часто відповідає, не замислюючись, не вислухавши їх до кінця.

6. При виконанні запропонованих завдань випробовує складнощі (не пов’язані з негативною поведінкою або недостатністю розуміння).

7. Насилу зберігає увагу при виконанні завдань або під час ігор.

8. Часто переходить від однієї незавершеної дії до іншої.

9. Не може грати тихо, спокійно.

10. Балакучий.

11. Часто заважає іншим, пристає до оточуючих (наприклад, втручається в ігри інших дітей).

12. Часто складається враження, що дитя не слухає звернену до нього мову.

13. Часто втрачає речі, необхідні в дитячому садку, школі, вдома, на вулиці.

14. Інколи здійснює небезпечні дії, не замислюючись про наслідки, але пригод або гострих відчуттів спеціально не шукає (наприклад, вибігає на вулицю, не озираючись по сторонах).

Всі ці ознаки можна згрупувати за наступними напрямками:

— Надмірна рухова активність;

— Імпульсивність;

— Відволікання-неуважність.

Діагноз вважається правомірним, якщо є в наявності, щонайменше, вісім з усіх симптомів. Так, маючи досить хороші інтелектуальні здібності, гіперактивні діти відрізняються недостатністю мовного розвитку і тонкої моторики, зниженими інтересом до придбання інтелектуальних навичок, малювання, мають деякі інші відхилення від середніх вікових характеристик, що призводить до відсутності у них інтересу до систематичних, які вимагають уваги занять, а значить, і майбутньої або цієї навчальної діяльності.

У кого частіше спостерігається гіперактивне поведінка: хлопчиків або дівчаток?

За даними психологів, гіперактивність серед дітей від 7 до 11 років у середньому складає 16,5%. Серед хлопчиків — 22%, серед дівчаток — близько 10%.

Чому гіперактивних хлопчиків набагато більше, ніж дівчаток?

Причини можуть бути такими: велика ранимість мозку плодів чоловічої статі по відношенню до різних видів патології вагітності і пологів, при яких страждає мозок, що розвивається. Можливо, свою роль відіграють функціональні та генетичні фактори. Крім того, вважається, що менший ступінь функціональної асиметрії у дівчаток створює більший резерв для компенсації порушень тих або інших вищих психічних функцій. Можливо, над дівчатками більше тяжіють норми соціальної поведінки, з дитинства, що вселяють їм слухняність. В якості розрядки дівчинка може просто заплакати, тоді, як хлопчик в аналогічній ситуації швидше стане «бігати по стелі».

 

                        

 

 

Гіперактивні діти і проблеми їх навчання.

 

Проблеми дітей, що мають порушення поведінки, пов’язані з ними труднощі навчання в даний час особливо актуальні. Постійно збуджені, неуважні, непосидючі й крикливі, — такі діти приковують до себе увагу вчителя, якому необхідно стежити, щоб вони сиділи спокійно, виконували завдання, не заважали однокласникам. Ці школярі на уроці постійно зайняті своїми справами, їх важко утримати на місці, змусити вислухати завдання і, тим більше, виконати його до кінця. Вчителів вони «не чують», все втрачають, все забувають. Вони незручні вчителям в силу своєї надмірної активності та імпульсивності. А так як сучасна школа представляє собою систему норм, правил, вимог, що регламентують життя дитини, то можна говорити про існуючу систему навчання як про не пристосованої до роботи з гіперактивними дітьми. Саме тому в останні роки проблема ефективності навчання гіперактивних дітей стає все більш актуальною і обговорюваної серед педагогів та шкільних психологів. Так, ще кілька років тому в початкових класах гіперактивних дітей було по одному-два в класі, а зараз до цієї групи потрапляє вже близько 20-30% учнів. І цей відсоток постійно зростає. При всіх існуючих проблемах поведінки інтелектуальні функції гіперактивного дитини не порушено, і такі діти можуть успішно освоювати програму загальноосвітньої школи за умови відповідності вимог шкільного середовища можливостям дитини. Однак сама система навчання, особливо на перших етапах перебування гіперактивних дітей в школі, є для них психотравмуючою і приводить до виникнення у цих дітей дезадаптивних станів.

Так, гіперактивні діти (а особливо молодші школярі) відчувають підвищену потребу в русі, що суперечить вимогам шкільного життя, тому що шкільні правила не дозволяють їм вільно рухатися під час уроку і навіть під час перерви. А просидіти за партою 4-6 уроків поспіль по 40 хвилин для них завдання непосильне. Саме тому вже через 15-20 хвилин після початку уроку гіперактивна дитина не в змозі сидіти за партою спокійно. Цьому сприяє мала рухливість на уроці, відсутність зміни форм діяльності на уроці і протягом дня. Наступною проблемою є протиріччя між імпульсивністю поведінки дитини і нормативністю відносин на уроці, що проявляється у невідповідності поведінки дитини установленою схемою: питання вчителя — відповідь учня. Гіперактивна дитина, як правило, не чекає, поки вчитель дозволить йому відповідати. Вона часто починає відповідати, не вислухавши питання до кінця, і часто кричить з місця.

Гіперактивним дітям властива нестійка працездатність, що є причиною наростання великої кількості помилок при відповідях і виконанні письмових завдань при настанні стану втоми. А фіксована (стандартна) система оцінювання знань, умінь і навичок, прийнята в сучасній школі, виконує не стільки функцію регулювання, скільки санкціонування для дитини, тому що збільшується в зв’язку з втомою кількість помилок призводить до збільшення зауважень і негативних оцінок з боку вчителя , що сприймається дитиною як негативне оцінювання себе в цілому, а не як оцінку своєї роботи. Навички читання і письма у гіперактивного значно нижче, ніж у однолітків, і не відповідають його інтелектуальним здібностям. Письмові роботи виконуються неохайно, з помилками через неуважність. При цьому дитина не схильна прислухатися до порад дорослих. Фахівці припускають, що справа тут не тільки в порушенні уваги. Труднощі формування навичок письма і читання нерідко виникають з-за недостатнього розвитку координації рухів, зорового сприйняття, мовного розвитку

Система пред’явлення навчального матеріалу в школі являє собою, перш за все педагогічний монолог, який вимагає від дитини уважного слухання і виконавської поведінки, тоді як гіперактивним дітям потрібні, перш за все, візуальні і тактильні опори в отриманні інформації. Таким чином, можна говорити і про невідповідність способів пред’явлення навчального матеріалу (його недостатнього різноманітності) багатоканальним, сприйняттю гіперактивної дитини.

І ще одна особливість шкільного середовища не дозволяє гіперактивним дітям відчувати себе комфортно — це відсутність ігрового простору в школі, тоді як для цих дітей воно необхідно, тому що дозволяє організувати ігри на зняття статичної напруги, обігравання агресивності, корекцію механізмів емоційного реагування, розвиток навичок соціальної поведінки. А оскільки в школі простір для гри не визначено, то гіперактивні діти будують його не завжди там, де це вважається можливим, і, отже, знову не відповідають висунутим їм шкільним життям вимогам.

Проблеми гіперактивних дітей не вирішуються відразу і однією людиною. Це комплексна проблема потребує уваги, як батьків, так і лікарів, педагогів і психологів. Причому медичні, психологічні та педагогічні завдання часом так перегукуються, що неможливо провести розмежувальну лінію між ними.

Початкова постановка лікарем-невропатологом або лікарем-психіатром діагнозу і медикаментозна терапія доповнюється психологічною та педагогічною корекцією, що визначає комплексний підхід до проблем гіперактивної дитини і може гарантувати успіх у подоланні негативних проявів даного синдрому.

 

Корекція в сім’ї

Збагатити і урізноманітнити емоційний досвід гіперактивної дитини, допомогти їй оволодіти елементарними діями самоконтролю і тим самим дещо згладити прояви підвищеної рухової активності — значить, змінити стосунки її з близьким дорослим, і, перш за все з мамою. Цьому будуть сприяти будь-яка дія, будь-яка ситуація, подія, спрямовані на поглиблення контактів, їх емоційне збагачення.

При вихованні гіперактивної дитини близькі повинні уникати двох крайнощів:

— З одного боку, прояви надмірної жалості і вседозволеності;

— З іншого — постановки завищених вимог, які вона не в змозі виконати, у поєднанні із зайвою пунктуальністю, жорстокістю і санкціями (покараннями).

Часта зміна вказівок і коливання настроїв батьків роблять на таких дітей набагато більш глибоке негативний вплив, ніж на інших. Останнім часом деякі учені пов’язують гіперактивну поведінку з наявністю у дітей так званих мінімальних мозкових дисфункцій, тобто вродженого нерівномірного розвитку окремих мозкових функцій. Інші пояснюють явище гіперактивності наслідками ранніх органічних уражень головного мозку, викликаних патологією вагітності, ускладненнями під час пологів, вживанням алкоголю, курінням батьків і т.д. Проте в даний час прояву гіперактивності у дітей значно поширені і не завжди, як зазначають фізіологи, пов’язані з патологією. Нерідко деякі особливості нервової системи дітей в силу незадовільного виховання і життєвих умов є тільки тлом, що полегшує формування гіперактивності як способу реагування дітей на несприятливі умови.

 

Рекомендації батькам.

 

Які ж рекомендації дають психологи батькам гіперактивної дитини і тим самим допомагають їм у процесі її виховання?

   Перша група рекомендацій відноситься до зовнішньої сторони поведінки близьких дитині дорослих людей.

Намагайтеся по можливості стримувати свої бурхливі афекти, особливо якщо ви засмучені або незадоволені поведінкою дитини. Емоційно підтримуйте дітей у всіх спробах конструктивної, позитивної поведінки, якими б незначними вони не були. Виховуйте в собі інтерес до того, щоб глибше пізнати і зрозуміти дитину.

Уникайте категоричних слів і виразів, жорстких оцінок, докорів, погроз, які можуть створити напружену обстановку і викликати конфлікт у родині. Намагайтеся рідше говорити «ні», «не можна», «припини» — краще спробуйте переключити увагу малюка, а якщо вдасться, зробіть це легко, з гумором.

Слідкуйте за своєю мовою, намагайтеся говорити спокійним голосом. Гнів, обурення погано піддаються контролю. Висловлюючи невдоволення, не маніпулюйте почуттями дитини і не принижуйте його.

Друга група рекомендацій стосується організації середовища і навколишнього оточення в сім’ї.

Якщо є можливість, постарайтеся виділити для дитини кімнату або її частину для занять, ігор, усамітнення (тобто його власну «територію»). В оформленні бажано уникати яскравих кольорів, складних композицій. На столі і в найближчому оточенні дитини не повинно бути відволікаючих предметів. Гіперактивний дитина сама не в змозі зробити так, щоб ніщо стороннє його не відволікало.

Організація усього життя повинна діяти на дитину заспокійливо. Для цього разом з ним складіть розпорядок дня, слідуючи якому, проявляйте одночасно гнучкість і завзятість.

Визначте для дитини коло обов’язків, а їх виконання тримаєте під постійним наглядом і контролем, але не надто жорстко. Частіше відзначайте і хваліть його зусилля, навіть якщо результати далекі від досконалості.

Третя група рекомендацій спрямована на активну взаємодію дитини з близьким дорослим, на розвиток здатності, як дорослого, так і дитини відчути один одного, зблизитися емоційно.

І тут абсолютно незамінна найважливіша для дітей діяльність — гра, оскільки вона близька і зрозуміла дитині. Використання ж емоційних впливів, що містяться в інтонаціях голосу, міміці, жестах, формі реагування дорослого на свої дії і дії дитини, доставить обом учасникам величезне задоволення.

Не опускайте рук. Любіть вашу норовисту дитину, допоможіть їй бути успішною, подолати шкільні труднощі. Пам’ятайте, що «норовисті діти схожі на троянди — їм потрібен особливий догляд. І іноді поранитися про шипи, щоб побачити їх красу «(Мері Ш. Курчінка).

Коли стає зовсім важко, згадайте, що до підліткового віку, а у деяких дітей і раніше, гіперактивність проходить. За спостереженнями більшості лікарів і психологів, загальна рухова активність з віком зменшується, а виявлені невротичні зміни поступово нівелюються. У мозку у дитини з’являються зв’язку, яких не було або вони були порушені. Важливо, щоб дитина підійшла до цього віку без вантажу негативних емоцій і комплексів неповноцінності. Так що, якщо у вас гіперактивна дитина, допоможіть йому, все у ваших руках.

125 просмотров всего, 1 просмотров сегодня

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.